“Вода все забере”, – почув нещодавно від своєї давньої подруги з Чопа, коли та викинула папірець біля річки. Подумав, що це ніщо інше, як прояв безтурботності, але згодом зрозумів – корінь цієї проблеми глибший, ніж здавалося…
Проблема із забрудненням річок на Закарпатті вже стала частиною народної міфології. Кожного разу, після весняних повеней, Угорщина витягує на свій берег тонни українського сміття, спонукаючи українську владу, екологів та активістів до пошуку рішень. Це стає предметом обговорень та обурень, але масштаб проблеми не зменшується.
Всі річки в Закарпатті відносяться до басейну Тиси, вона є найбільшою притокою Дунаю. Сьогодні, за оцінками екологів Закарпаття, річка страждає від більш ніж 850 тонн сміття, що потрапляє до неї. Дослідники з Сегедського університету в Угорщині порівняли Тису з річкою Ганг в Індії.
За останні 2 роки з Тиси “виловили” більше 5 тонн залишків людської цивілізації
Пластик та мікропластик – головні чинники забруднення Тиси. Одна з причин полягає у відсутності сміттєпереробних заводів на Закарпатті. За даними Закарпатської ОДА, лише в 60% населених пунктах області забезпечений централізований вивіз сміття. Тобто, 40% міст та сіл такого сервісу не мають. Проте, якби і був, сміття подіти нікуди.
Екологиня Оксана Станкевич-Волосянчук розповідає, що пластик є серйозною загрозою, особливо для мешканців річки. Риба може випадково ковтнути його, що небезпечно для здоров’я. Згодом пластик чи мікропластик, який потрапляє до риби, може опинитися на столі, що створює ризик вже для нашого здоров’я.
Антидотом до сміттєвого колапсу є станції із сортування та переробки сміття, які намагаються відкривати поодинокі підприємці. Такі пункти сприяють зменшенню негативного впливу сміття на довкілля завдяки сортуванню та відновленню ресурсів, що дозволяє зменшити кількість відходів, які потрапляють у річки, зокрема Тису. Один із таких підприємців – Руслан Шварц, який у липні 2021 року заснував “Проектну, 3” та разом із колегами активістами з організації “Зелений Варош” декілька разів за сезон організовує екопікніки, щоб прибрати Тису та її околиці.
“Розчищати річку ми почали 2 роки тому. Ця ідея виникла після прохання екоактивістів допомогти з вивозом того сміття, яке вони до цього збирали. Пізніше ми вирішили об’єднати сили “Проектної, 3” та “Зеленого Варошу” і влаштували невеликі екопікніки”. Спочатку каже, Руслан, було доволі важко збирати сміття через відсутність людей та велику кількість сміття, але згодом справи пішли краще: “Вже на третьому пікніку я помітив зміни. До нас доєднувалося багато людей, зокрема завдяки Анні Сабадош, керівниці “Зеленого Варошу”, яка заохочувала молодь. І це дуже добре, як на мене, бо вони бачать масштаби проблеми на власні очі і ніколи більше не викинуть папірець на землю, а тим паче, в річку”.
За один такий пікнік збирають більше 500 кг сміття, 25% якого, за словами активістів, не переробляється або ж розкладається більше 100 років, як пластик. За минулий рік провели сім таких пікніків, а цього року – вже три.
Пластик – не найгірший ворог Тиси
Забруднення річок не обмежується пластиком. Ми частіше звертаємо увагу на цей непотріб через його видимість. Однак необхідно враховувати й хімічне забруднення, яке за своєю природою може бути ще шкідливішим і небезпечнішим.
Екологиня Оксана Станкевич-Волосянчук каже, що хімічне забруднення річок відбувається також через викиди в них речовин, які швидко окислюються завдяки бурхливій течії. Ці речовини потрапляють до водойм в основному через комунальні стоки.
“Основні речовини, які знаходять в Тисі – це нітрати, нітрити та фосфати. Саме тому всі греблі ГЕС є негативним фактором, тому що уповільнюють течію, тим самим нівелюють і зводять до мінімуму здатність річки самоочищуватися. Там, де, звісно, немає жодних очисних споруд, все потрапляє в річку. Ті, хто ставлять греблю чи її каскад, згодом спостерігатимуть значне погіршення якості води, що впливатиме на населення чи тварин, яким набирають воду з річки”, – розповідає Оксана Станкевич-Волосянчук.
У Солотвині спостерігається інша, не менш важлива проблема. Там, за словами екологині, відбуваються періодичні скиди соляної ропи із шахт, що свідчить про засолення Тиси: “Поки що ця проблема не має небезпечних масштабів, але до певного часу. Недалеко від Солотвина знаходиться Тячів, у водозаборі якого може з’явитися непридатна для вживання вода”, – розповідає Оксана Станкевич-Волосянчук.
Раніше також відбулися точкові забруднення річки через діяльність комбінатів лісохімії. Один із них, до прикладу, знаходився у Великому Бичкові, де спостерігаються найбільші забруднення ґрунтів і ґрунтових вод через викиди фенолів. Зараз там працює проєкт із очищення і переробки забрудненого шару ґрунту та його очищення.
Подібні проблеми є також у Перечині та Сваляві, де діяли лісокомбінати, не дотримуючись жодних екологічних норм, позаяк всі речовини потрапляли до грунтів, а згодом і до річок.
Зараз, каже пані Оксана, потік стічних вод, який потрапляє в річку, разом з природним процесом самоочищення забезпечує підтримання екологічного стану річки на відносно задовільному рівні. Однак будівництво нових або реконструкція існуючих очисних споруд у населених пунктах, розташованих поблизу річок, може покращити стан наших водойм.
Чи є вихід, або що може зробити кожен з нас
Екологи впевнені, що проблему можна вирішити, запровадивши систему роздільного збору сміття в кожному селі, щоб забирати весь пластик і вивозити його на переробку. Це, як мінімум, зменшило б забруднення Тиси на 40%.
12 січня минулого року Верховна Рада України навіть ухвалила закон № 6478 “Про водовідведення та очищення стічних вод”, який передбачає встановлення очисних споруд і запровадження централізованої системи водовідведення в громадах з населенням від 10 тисяч осіб.
Проте, на жаль, наразі жодна громада не почала роботи із забудови чи навіть реконструкції тих споруд, які вже існують. До прикладу, в Свалявській громаді запевняють, що грошей на такі витрати поки немає, адже у фокусі – російсько-українська війна. В Солотвині взагалі закрили всі очисні споруди, випускаючи в річку хімічні речовини без жодного очищення. В с. Дубове очисні споруди знесені повінню, реконструкцію яких вважають ще тим завданням.
Натомість Владислав Міртуненко, кандидат біологічних наук, запевняє, що “реконструкція очисних споруд, якщо вони є в громадах або були раніше, повинна стати пріоритетом для них, адже тільки таким чином можна врятувати біорізноманіття та не дійти до критичної точки”.
Проте не менш важливим, впевнений біолог, є будівництво сміттєпереробних заводів. Один вже планують збудувати в с. Сусково, Мукачівського району, що матиме важливе значення для регіону.
“Такий завод мала б збудувати кожна громада. Це сприятиме зменшенню кількості відходів, що потрапляють на сміттєзвалища та в довкілля загалом, зменшуючи екологічне навантаження. Крім того, завод забезпечить можливість використання вторинної сировини для виробництва нових матеріалів та продуктів, а це сприятиме економічному розвитку регіону та створенню нових робочих місць. До того ж, завод може й зменшити негативний вплив на здоров’я місцевого населення та допоможе покращити якість повітря та ґрунтів в області”, – каже Владислав Міртуненко.
Допоки проєкт реалізується, кожен може зробити внесок в очищення річки від сміття, починаючи з простих кроків. Насамперед важливо не викидати сміття будь-де. Відпочиваючи біля водойм, слід використовувати сміттєві баки або забирати з собою відходи для подальшого викидання у відведені місця.
Крім того, можна брати участь у волонтерських акціях з прибирання берегів річок або організовувати їх самостійно разом з друзями та сусідами. Кожна, навіть найменша дія, може сприяти великим позитивним змінам у довкіллі.
Мирослав Лисович
