У Нижніх Воротах, на кордоні Львівської та Закарпатської областей, встановлено першу вітротурбіну вітропарку «Островський», який реалізує компанія «Ук Вітряні парки України». Після з’єднання з електричною мережею, цей проєкт забезпечить електроенергією місцевих споживачів.
Вітротурбіна з одиничною встановленою потужністю 4.8 МВт висотою 120 м. та ротором діаметром 152 м. В порівнянні з іншими турбінами, які працюють в Україні, її можна вважати «вітротурбіною середнього розміру». Відомо, що наступні такі вітродвигуни будуть такими ж за розмірами і вироблятимуться на заводі ТОВ «Френдлі Віндтехнолоджі» в Перечині.
Мета такого вітряка, як і будь-якого іншого, — виробництво відновлюваної енергії з вітру. Це добре, оскільки такий метод екологічно чистий, зменшує залежність від паливних ресурсів. Однак важливо розташовувати вітряки так, щоб уникнути негативного впливу на птахів, ландшафт та місцеві громади.
Тож не дивно, що від початку реалізації проєкту зі встановлення вітряків на Закарпатті тривають жваві дискусії. Екологи вбачають у вітряках потенційну загрозу для довкілля. І їх побоювання не безпідставні. Ще 30 подібних турбін планують встановити на цій же території і для цього інвестори готові пожертвувати природою.
Розміщення промислових структур може спричинити втрату унікальності та привабливості регіону, що впливає на туристичний потенціал та місцеву економіку. Крім цього, встановлення великих вітряків може бути загрозою для птахів, які мають міграційні маршрути через гірські регіони. Зіткнення з лопатями вітряків може спричинити травмування та смерть птахів, що порушує екологічну рівновагу.
Екологи переконують, що навіть мінімальне залиття бетону під фундамент вітряків може призвести до серйозного пошкодження ґрунтового покриву та втрати родючості ґрунту. Це може викликати негативні наслідки для місцевої флори та знизити якість ґрунту, що є важливим компонентом екологічної стійкості.
Крім цього, поки не відомо, що буде через два десятки років, коли завершиться термін експлуатації всіх вітряків, які планують встановити на хребтах карпатських гір. Відтак закарпатці побоюються, аби карпатські гори не стали кладовищем багатотонних монстрів з металу, пластику, кабелів та бетону, які залишаться на спаплюжених хребтах.
Щоб краще зрозуміти переваги та наслідки такого проєкту, ми поговорили з ужгородською екологинею Оксани Станенвич-Волосянчук, яка з 1999 року працює в ГО «Екосфера» та відома своїми дослідженнями в області збереження біорізноманіття та екосистемних послуг.
— Які екологічні переваги має вітрова енергетика?
— Вітрова енергетика — це один із видів відновлювальної енергетики, відтак це використання вітру з метою вироблення електроенергії. Направду, це зелена електроенергія, бо видобувається без викидів вуглекислого газу та інших парникових газів, що є її основною перевагою. Розвиток цієї сфери має на меті протидіяти тим змінам клімату, які ми відчуваємо останні десятиліття.
Зрозуміло, що сам процес зміни клімату ми вже не зупинимо, але сьогодні світ, зокрема європейські країни, планують стати кліматично нейтральними до 2050 року, тобто не викидати в довкілля парникові гази в результаті своєї господарської та економічної діяльностей.
Тож встановлення вітряків має кілька позитивних впливів на навколишнє середовище. По-перше, вони сприяють зменшенню використання вуглецю шляхом генерації чистої енергії. Це допомагає зменшити викиди, що сприяє боротьбі зі зміною клімату.
По-друге, вітряки зменшують залежність від вугілля, нафти та інших джерел енергії, які шкідливо впливають на навколишнє середовище через викиди шкідливих речовин і руйнування природних екосистем. Крім цього, вітротурбін є досить екологічно чистими у порівнянні з іншими джерелами енергії, такими як вугілля або нафта, оскільки вони не викидають шкідливих викидів у процесі експлуатації.
Вітроенергетика дійсно вважається одним із пріоритетних напрямів у всьому світі, зокрема в Україні, завдяки значному потенціалу. Однак, не коли мовиться про Карпатські гори.
— Які вимоги щодо встановлення вітряків задля збереження біорізноманіття та екосистем у Карпатах?
— Завжди варто памʼятати, що енергетика так чи інакше має вплив на довкілля. Але вітроенергетика може мати мінімальний вплив, якщо правильно визначити пріоритетні території вітропарків.
Перед встановленням таких вітряків найперше, що варто зробити —
визначити, на яких саме територіях можна розмістити вітряки. У Європі існують атласи вітрів, де чітко визначено ті території, де їх найбільше. Україна, на жаль, не має такого атласу, і сьогодні ми оперуємо мапами, створеними на базі метеостанцій. Особливо важливо це для Закарпаття, де рельєф надзвичайно складний і вітри розвиваються не так інтенсивно, як на рівнині. Більшість метеостанцій розташовані в більш затишних місцях, що ускладнює отримання коректної інформації щодо повітряних мас, зокрема на Закарпатті. Тому ми не можемо достеменно знати, які повітряні маси діють на вершині гір, де встановлюють вітряки.
На Закарпатті переважно не спостерігаються великі швидкості вітру, що робить цей регіон менш привабливим для розвитку вітроенергетики. Місця з постійним вітром — це гірські хребти та річкові долини. У Європі застосовується правило, коли атласи вітрів накладають на інший шар з інформацією про особливо цінні природні території, які в Україні відомі як природозаповідний фонд та смарагдова мережа. Ці території, навіть якщо є вітряними, часто виключаються із зон розвитку вітроенергетики з огляду на їхню важливість для збереження біорізноманіття та екосистем.
Далі варто розробити містобудівну документацію та провести стратегічну екологічну оцінки, яка передбачає оцінку ризиків планованої діяльності на всю території тієї чи іншої територіальної одиниці. Після цього проводять оцінку впливу на довкілля, яка є не менш важливою складовою цього процесу, що включає оцінку впливу на флору та фауну, ґрунти та водні ресурси.
Природні екосистеми є тими екосистеми, які протидіють змінам клімату. Ці екосистеми вже зараз виконують ту роботу, яку можуть виконувати вітряки. Тому зовсім не логічно вкладати гроші в те, що екосистеми роблять для нас і так безкоштовно.
Не менш важливим є участь громади, зокрема консультації з місцевими мешканцями задля врахування їхньої думки щодо встановлення вітряків.
— Які потенційні негативні наслідки від вітряків для фауни та флори?
— Вже на етапі будівництва негативні наслідки можуть бути навіть на рівні неживої природи, говорячи про особливості геології та гідрології. Українські карпати — флішові гори, фактично всі хребти створені флішами, трамбованою глиною. І, звичайно, поширеними явищами є ерозійна небезпека, тобто високий ризик утворення ерозії під час втручання в ґрунти. Під час земельних робіт можуть формуватися ерозійні процеси, формуватися зсуви ґрунту, а при сильних опадах селі, особливо на крутосхилах.
Карпатські гори — дуже круті за своєю формою, як от Боржава до прикладу. Це вузький гострий гребінь, на якому ледве розминаються дві людини. Один приїзд на місце встановлення турбін — це, як мінімум, зрізання цих хребтів… Але ж ця техніка там і працює впродовж декількох тижнів для риття котловану, заливання бетону — функції не однієї машини. Як результат — зміна рельєфу, сформованого природою.
У відповідних документах інвестори зазначають, що вони зачіпають по 0.7 гектарів на одну вітрову установку, але в реальності це може бути і 1.5 гектара.
Високогірʼя — це якраз ті умови, де часто ідуть дощі. Ґрунт, позбавлений рослинності, одразу страждає від впливу води, відбувається водна ерозія. Будь-які роботи потребують інженерних втручань, щоб закріпити цей ґрунт. А чим більше таких втручань, тим більше площ знятої рослинності, відтак полонина перестає виконувати ту функцію, яку вона має. А це насамперед водорегулююча функція. І тут вже мовиться про впливи на гідрологічний режим.
Гідрологічний режим — це характер формування поверхневого стоку. Якщо на крутому схилі немає рослинності, навіть при дрібних опадах вся вода формується в потоки і швидко стікає в річки, формуючи паводки. Якщо ж там є рослинність, вона затримує опади і вони так швидко не стікають донизу, при чому рослини встигають провести поверхневі води під ґрунт, підземний горизонт. У результаті ми маємо джерела, в яких є вода, і поступово вони стікають в річку, яка рівномірно наповнюється водою.
— А як реагують місцеві жителі на проєкти з будівництва вітряків? Чи розуміють можливі загрози?
— Зважаючи на громадські слухання, які відбулися в Тур’їх Реметах з питання вітряків, місцеві не сприймають цей проєкт. До цього я не мала уявлення, чи розуміють містяни всі загрози, але зараз можу впевнено сказати, що 70% закарпатців проти. Я неймовірно радію, що ця цифра переважає і люди кричать про те, щоб врятувати природу. Бачу постійні дописи в соціальних мережах із закликом зупинити цей проєкт, професійну та аргументовану реакцію колег-екологів та навіть студентів та школярів.
— Чи дослухаються інвестори та місцева влада в цьому питанні до екологів?
— Ні. У мене таке враження, що інвестори та наша влада вже давно все вирішили. Хоча проєкт ще на стадії стратегічної екологічної оцінки і ще є можливість знайти альтернативу, але ми почули від інвесторів, що це 100% відбудеться. Схоже, що рішення вже давно прийняли, а всі ці процедури роблять просто для замилювання очей. І на моє переконання, це не матиме серйозного значення, якщо, звичайно, не буде реакції суспільства.
— Чи існують ризики зменшення туристичної привабливості та якості життя місцевого населення у зв’язку з встановленням вітряних турбін?
— Однозначно! Люди їдуть до природи за природою. Вони не їдуть сюди за урбанізацією та індустріальними парками, позаяк мають це в себе вдома.
Я б, наприклад, більше не відвідала полонину Руну після будівництва вітряків, вона перестає бути цікавою для мене. Села довкола Руни живуть завдяки туризму. Крім того, люди заготовляють дикоростучі рослини, ягоди. Звичайно, коли там побудують 30 вітряків, це фактично буде супроводжуватися зняттям рослинного шару на різних територіях. Тобто люди не зможуть займатися тим, що робили раніше.
Я не впевнена, що туристичним групам буде цікаво їхати туди, та скільки людей зможе відвідувати ці карпатські гори.
Але справа в тому, що це навіть ніхто не досліджував. Всі аналізи та прогнози мали робитися на стадії стратегічної екологічної оцінки, але вона не була виконана відповідним чином. Результати навіть не представили на громадських слуханнях. Ми не побачили ні детальних планів, ні транспортної чи електромережевої схем. Інвестори намагаються переконати всіх, що територія, на якій встановлюватимуть вітряки, вважається не освоєною землею, але це неправда!
Дохідність Тур’єреметської громади, де так відчайдушно хочуть встановити десятки вітряків, має оцінюватися не тільки бюджетом, але й добробутом кожного мешканця. Можна вважати, що людей, які там живуть, а також туристів, які часто відвідують ці місця, просто скинули з рахунку.
— Реально взагалі зупинити цей проєкт із будівництва?
— Я вірю в те, що завжди все реально, і цьому є багато прикладів. Як от, проєкт «Боржава» чи «Свидовець», ініційовані в 2017 році, що так і не розпочалися. Ми також маємо всі шанси зупинити і цей проєкт, доки в нас є люди, які борються за довкілля і ту природу, в якій живуть. Інакше ми ризикуємо втратити все назавжди.
Люди, які хочуть допомогти, але не знають, як це зробити, завжди можуть долучатися до наших груп у соціальних мережах, писати нам, екологам, або навіть розповсюджувати інформацію, адже коли про це говорять — це вже перемога!
— Вам відомо про якісь програми або проєкти компенсації для охорони та відновлення екосистем, які можуть бути пошкоджені вітровою енергетикою?
— Говорячи про проєкт встановлення вітряків на хребтах Карпатських гір, варто розуміти, що це не соціальний проєкт. На такі речі не виділяються кошти держави чи якихось приватних фондів. Це бізнес-проєкт, і він чітко заточений на заробляння не малих грошей. Перед тим, встановити один із вітряків, інвестори мали обговорити всі негативні впливи, прорахувати їх та оцінити вартість компенсаторних заходів, на які бізнес виділяє гроші.
Фактично ці люди підходять до проєкту, не враховуючи шкоди, яку вони можуть завдати.
— Чи існують плани щодо утилізації вітряків після завершення експлуатації з метою мінімізації їхнього впливу на довкілля?
— Наскільки мені відомо, навіть у законі не зазначено, що робити з цим металобрухтом. В ідеалі це громада мала б вкладати з бізнесом певні угоди, де б мало бути прописано, що буде з цими вітряками, як вони відживуть своє технічне життя. Хто поставив цей вітряк, за ідеєю й мав би його демонтовувати. Та оскільки досі це ніхто не обговорював, вірогідно, воно залишиться в горах.
Більше того, одна з моїх колег, Наталія Вишневська, яка була на громадських слуханнях щодо будівництва вітротурбіни у Нижньоворітській громаді, питала, що буде з тією понівеченою землею: хто робитиме рекультивацію? На що їй відповіли, що ця земля залишається у власності інвестора. Тож відповідне питання: чи перейде та земля у власність громади та в якому стані вона буде після закінчення діяльності електропарку? На це запитання відповіді поки що немає.
— Які можливі альтернативні джерела енергії можуть бути більш прийнятними з екологічної точки зору для Карпатських гір?
— Насправді, я не вважаю вітроенергетикою шкідливою. Вона є такою тільки тоді, коли ми будуємо такі парки на природних територіях, особливо тих, які мають природну цінність. Крім цього, це ще й особливі ландшафти, які є дуже рідкісними для України. Погодьтеся, що в нашій країні дуже мало територій, які знаходяться на висоті 1400 і вище метрів над рівнем моря. І розташування будь-яких електропарків тут — нонсенс.
Для нашого краю, де досить високий рівень інсоляції, прийнятною було б сонячна енергетика. Тут акцент треба робити не так на землях, як на дахах. У нас дуже багато дахових покриттів, які можна було б застелити сонячними батареями. Більше того, це єдина технологія, яка може бути автономною. Наприклад, будь-яка електростанція, зокрема на Закарпатті, – мережева. Вона працює, коли є електрика. Якщо ж електрика відсутня, станція не функціонує.
— Все ж таки, чи є місце цим вітровим турбінам на хребтах наших гір, на вашу думку?
— Моя відповідь категорична — ні! Позаяк маємо більше негативних чинників, ніж позитивних. Це не та зелена енергетика, яка б мала функціонувати в Україні, адже вона спрямована на руйнування, а не на відновлення. Але ж є компромісні проєкти, наприклад, вітропарк у Нижньоворітській громаді, який будується на висоті 600-800 метрів над рівнем моря, біля доріг і населених пунктів. У цьому випадку не дискутується місце розташування вітропарку, мовиться лише конкретні локації розташування вітротурбін.
— Як поліпшувати екологічну свідомість та культуру, зокрема в нашому регіоні? Адже це безпосередньо впливає на такі проєкти, як вітряки в Карпатах.
— Екологічна культура — це частина екологічної освіти, яка, на жаль, так і не сформувалася в Україні, оскільки це не класичні уроки біології. Починати варто змалечку, з садочків та шкіл. Тут повинна включатися держава, навчаючи вихователів та вчителів різним методикам роботи з дітьми в контексті екоосвіти. Відповідно, будь-яка робота має бути відображена в певних годинах, відтак оплачуватися, тому що ми мусимо платити за ставлення людей до навколишнього середовища. Бо у вільний час навряд чи хтось навчатиме цьому нашу малечу.
Крім цього, я б радила цікавитися екологією всім українцям, оскільки, коли ти не знаєш про проблеми, життя здається магією, але все має наукове підґрунтя, і та чи інша інформація важлива для комфортного й здорового існування.
Мирослав Лисович
