Свій екологічний шлях Анна розпочала ще коли була студенткою. Навчаючись за кордоном, з цікавістю спостерігала за тим, з якою турботою тутешні люди ставляться до довкілля. Там і привчила себе сортувати побутові відходи. Після закінчення навчання вирушила в Київ та стала волонтеркою організації “Україна без сміття”, де теж сортувала сміття.
Коли у 2018 році переїхала на Закарпаття, то постало питання: “Куди місцеві жителі дівають відсортовані відходи?”. По місту тоді бачила багато контейнерів, але не було зрозуміло, чи ними хтось користується. Почала питати у знайомих, і виявилося, що більшість не знала призначення цих контейнерів. Саме це стало каталізатором початку волонтерства та роботи над підвищенням екологічної свідомості в регіоні.
Сьогодні Анна Сабадош є співзасновницею організації “Зелений Варош”, де активно працює над покращенням екологічного становища області. Крім цього, є координаторкою фондів «Серце до серця Закарпаття» та «Нова генерація України». Для неї екологія — не просто тема дня, а важливий аспект, який визначає її власні переконання.
— Як виникла ідея створення організації «Зелений Варош» і які цілі ви ставили тоді перед собою?
— Поштовхом до створення такої організації стало знайомство з однодумцями на Закарпатті, куди я переїхала кілька років тому. Маючи спільні ідеї, ми вирішили створити організацію задля популяризації та підвищення екологічної свідомості серед населення, оскільки, на жаль, не всі знають, як правильно поводитися зі сміттям, щоб не зашкодити довкіллю.
Якщо говорити про навколишнє середовище, в якому ми живемо, то це питання сортування відходів, рівня якості питної води та вирубки лісів. За ці роки організація, звісно, змінювалася: одні активні члени нас покинули, інші прийшли.
— Які заходи ви проводите для покращення екологічного становища області?
— Намагаємося співпрацювати з багатьма людьми та організаціями, навіть зі школами та університетами, аби долучати активну молодь до цієї проблеми. Декілька років тому стартував проєкт «Сортуй у школі», який реалізували у партнерстві зі станцією заготівлі вторинної сировини. Тоді ми відвідували учнів шкіл молодших, середніх та старших класів. З боку нашої громадської організації це була теоретична частина, тобто лекції про те, як сортувати сміття. Працівники станції заготівлі вторинної сировини відповідали за практичну частину, відтак встановлювали контейнери та забирали відходи.
Завдяки знайомству з іноземними партнерами цей проєкт трансформувався і народився інший — “5 країн, одна ріка”. Це був трирічний проєкт, який базувався на обговоренні проблеми забрудненості річки Тиси, яка проходить через територію України, Словаччини, Угорщини, Румунії та Сербії. Насамперед провели його для обміну досвідом між працівниками природоохоронних організацій та педагогами, щоб вирішити проблему із забрудненістю річки, позаяк кожен по-різному бачить розв’язання такої проблеми.
Крім цього, працювали над виготовленням інтелектуального продукту у вигляді посібника про підвищення екосвідомості, який зможуть використовувати викладачі та вчителі у своїй роботі. Зараз він на стадії завершення, і невдовзі вийде у світ. Підготуємо обов’язково презентацію нашого доробку. Вважаю цей проєкт дуже цінним для обміну досвідом, що важливо в нашій роботі.
— Який проєкт чи ініціативу вважаєте найбільш успішними?
— Для мене важливим є прибирання територій. Причину засмічення це, звісно, не ліквідує, але це дуже чудовий інфопривід — показати, що ми маємо таку проблему, яку варто вирішити. Я особисто дуже люблю спілкуватися із людьми будь-якого віку, чи то малеча, чи екологічно відповідальний бізнес. У будь-якому разі це взаємообмін, оскільки я розповідаю людям, чому важливо сортувати сміття, а вони своєю чергою намагаються робити це.
До прикладу, в УжНУ проводили чудову ініціативу із встановленням паперових контейнерів, до цього влаштовували навіть презентацію про сортування відходів. Але, на жаль, із коронавірусом та дистанційним навчанням все завмерло. У 2023 році нам вдалося відновити співпрацю, була підписана угода-меморандум про співпрацю із ректором університету Володимиром Смоланкою. Вона має на меті підвищити екологічну свідомість серед студентів, зокрема встановлення паперових та пластикових контейнерів в різних корпусах університету та гуртожитках. Цю співпрацю ініціювала представниця ресурсного центру інновацій та розвитку УжНУ Альона Алмаші та представник станції заготівлі вторинної сировини Руслан Шварц.
Звичайно, ми розуміли, що будь-який успішний проєкт містить декілька етапів. Насамперед це теоретична частина, оскільки важливо пояснити, чому варто сортувати сміття і як правильно це робити. Крім цього, коротка, продумана логістика, щоб не навантажувати людей відносити сміття кудись далеко від місця проживання. І, звісно, практична складова, тобто люди, які мають збирати відходи.
— Чи забезпечуєте взаємодію з громадою та які засоби використовуєте для залучення підтримки?
— Ми активно ведемо сторінки в соціальних мережах, де можна прочитати про події, які організовуємо. Доволі часто намагаємося брати участь в заходах та обговореннях, які стосуються покращення довкілля області. Раніше потрібно було рекламувати організацію, адже тільки таким чином вдалося когось долучити до цієї проблеми. Зараз насправді ситуація змінилася докорінно: до нас звертаються люди, зокрема із закарпатських територіальних громад щодо проведення еколекцій, а також консультуються з нами, як встановити контейнери тощо.
— Як ви оцінюєте стан екології Закарпатської області зараз?
— У звʼязку з війною спостерігаємо збільшення кількості людей на території області, відтак зростає і кількість відходів. Проблема зі сміттям насправді була серйозною, але Закарпаття на початку вторгнення впоралося, бо сміттєвого колапсу, як такого, не було. Я помітила, що нещодавно почали встановлювати багато контейнерів для сортування сміття по Ужгороду.
Крім цього, функціонує екобус, куди щосуботи можна здавати відсортовані відходи. Це зміни, які мене дуже тішать, оскільки з кожним таким кроком стан екології в області змінюється на краще. Мені б дуже хотілося, аби ми наслідували Європейський союз, те, як вони працюють з вторинною сировиною та збором відходів. І мені здається, ми на правильному шляху.
— Які конкретні звички мешканців регіону можуть бути перешкодою для досягнення 100% чистоти в екології Закарпаття?
— Якщо говорити про все Закарпаття, зокрема села, то величезна проблема — це викидання сміття в річки. Найчастіше люди викидають пластик зі словами «Вода понесе», яка, на жаль, несе відходи в інші країни. Таким чином ми показуємо негативний приклад, що відображається на іміджі країни. Цих людей можна зрозуміти, позаяк вони не мають куди викидати пластик. Зрозуміло, що якась бабця не везтиме з села в Ужгород пляшки чи якийсь інший важко переробний продукт.
Ще однієї негативною звичкою вважаю викидання батарейок у смітник. Можливо, хтось і не знає, але одна звичайна батарейка може забруднити площу 15 кв.м, на якій ще довгий час не буде життя. І це насправді дуже погана звичка, якою послуговується більшість населення через необізнаність. Сподіваюся, ці звички на теорії та практиці містяни змінюватимуть…
— Чи внесли ви якісь конкретні зміни у свій спосіб життя, спрямовані на збереження екології?
— Вони насправді внесені ще 2008 року, коли я навчалася за кордоном і займалася сортуванням сміття, бо цей механізм там дуже добре працює. Коли я приїхала на Закарпаття і разом із чоловіком робила ремонт у квартирі, то відразу заклали на кухні контейнери, де окремо збираємо пластик, папір, скло та органіку.
Крім цього, маємо подрібнювач харчових відходів, який дуже добре подрібнює залишки їжі. Загалом намагаюся менше купувати речей із пластику, а також поліетиленових пакетів, які розкладаються дуже довго. Замість них використовую торбинки. Я дуже люблю місто, в якому живу, і не хочу йому зашкодити — це для мене найбільша мотивація.
— Яким чином ви співпрацюєте з фондами «Серце до серця Закарпаття» та «Нова генерація України», зокрема в умовах війни?
— У перші дні війни в рамках фонду «Серце до серця Закарпаття» я зі своєю подругою Марією Рущак, створили медико-логістичний штаб. Ми працювали, як волонтери майже 24/7 — відправляли гуманітарну допомогу в різні куточки України для ЗСУ, місцевого населення та багатодітних сімей.
Говорячи про екологічний напрямок, то нам вдалося його поєднувати навіть з волонтерством в штабі. Річ у тому, що до створеного нами центру надходило багато різних речей, тож і сміття було чимало. Розв’язали це питання, поставивши контейнери для пластику, паперу та скла. Пізніше почали все це сортувати окремо, а потім завантажували все в екобус, який приїжджав зі станції вторинної заготівлі.
«Нова генерація України» — це організація, яка співпрацює з молоддю та задля неї, і це насправді велика родина. Товариство має дуже багато напрямків, зокрема охорони здоровʼя, правильного поводження з коштами, SMM, реклами та інше. Мій напрямок — екологічна діяльність, і я зі свого боку намагалася навчити молодіжних лідерів потребі захисту навколишнього середовища. Основною метою було підвищення екологічної свідомості серед молоді, щоб вони стали лідерами думок.
— Чи є проблеми, з якими ви зіткнулися у своєму екологічному волонтерстві, і як ви їх вирішуєте?
— Найбільше вплинули війна та COVID. На старті будь-якого етапу важливо заявити про себе: показати, чим ми займаємося та обʼєднати людей. Спочатку все виходило: проводили круглі столи, семінари, різні заходи. Після початку пандемії потрібно було переходити в онлайн взаємодію, а це по суті тільки обговорення, без конкретних дій, — це була основна перешкода. У звʼязку з війною ракурс також змістився, і все пішло хвилеподібно. Але екологічна сфера — це працювати комплексно, коли теорія та практика діють, як одне ціле. Крім цього, важлива систематичність, якої було важко дотримувати в таких умовах, але нам вдалося пристосуватися.
— Які кроки ви радили б приймати закарпатцям, які також хочуть активно долучитися до покращення екологічного становища?
— Насамперед я б радила долучатися до місцевих екологічних ініціатив, ефективно використовувати ресурси та підтримувати утилізацію власних відходів, адже тільки таким чином вдасться дійти певного результату. Крім цього, варто спілкуватися й взаємодіяти з людьми, зокрема місцевими організаціями, які працюють у сфері екології. Бути активним — найважливіше.
— Які ініціативи чекають Закарпаття цьогоріч?
— Мені дуже болить питання збору та утилізації небезпечних відходів, зокрема термометрів та люмінесцентних ламп. Будемо всіляко намагатися вирішити це. Маємо на меті проєкт, який би покращив ситуацію щодо збору такого роду матеріалів.
Крім цього, велика кількість територіальних громад зверталося до нас стосовно проведення лекцій серед населення. Але дуже важко знайти людину, яку вдасться змотивувати й запалити, щоб вона хотіла далі цим займатися. Будемо робити все можливе, аби підтримувати регіон в екологічному напрямку.
Мирослав Лисович
